Yana Prymachenko

The Eastern European nations radically changed their political, social, and economic models of development during the "long 1989". Drawing on the first achievements of Perestroika in the USSR and the consequent liberalization of Soviet foreign policy, between 1989 and 1991, Eastern European nations initiated transformation which included establishing democracy, rule of law, the free market and national statehood. Thirty years after the launch of that transformation, we can assess what the nations of our region really achieved during this period.

The article deals with the transformation of “places of memory” in post-Soviet Kyiv’s cultural space based on the case of January Uprising Street. The main attention focuses on three events crucial for Ukrainian history in the twentieth century: the 1917–1921 Ukrainian Revolution, Holodomor and the Second World War. The author highlights the change in the ideological connotation and cultural representations of Soviet “places of memory” during almost thirty years of Ukrainian independence. The former January Uprising Street, which today consists of two streets – Ivan Mazepa and Lavrska – would for a long period of time signify the key events of Soviet history: October Revolution Civil war and World War II. The Park of Eternal Glory and Memorial complex “Ukrainian State Museum of the History of the Great Patriotic War of 1941–1945” (now known as the National Museum of the history of Ukraine in the Second World War) built into the historical space pf the ancient Kyiv had to propagate t...

The article deals with the transformation of “places of memory” in post-Soviet Kyiv’s cultural space based on the case of January Uprising Street. The main attention focuses on three events crucial for Ukrainian history in the twentieth century: the 1917–1921 Ukrainian Revolution, Holodomor and the Second World War. The author highlights the change in the ideological connotation and cultural representations of Soviet “places of memory” during almost thirty years of Ukrainian independence. The former January Uprising Street, which today consists of two streets – Ivan Mazepa and Lavrska – would for a long period of time signify the key events of Soviet history: October Revolution Civil war and World War II. The Park of Eternal Glory and Memorial complex “Ukrainian State Museum of the History of the Great Patriotic War of 1941–1945” (now known as the National Museum of the history of Ukraine in the Second World War) built into the historical space pf the ancient Kyiv had to propagate t...

Yana Prymachenko
“PLACES OF MEMORY” TRANSFORMATION
IN POST-SOVIET KYIV’S CULTURAL PLACES
A CASE OF JANUARY UPRISING STREET
The article deals with the transformation of “places of memory” in post-Soviet Kyiv’s cultural space based on the case
of January Uprising Street. The main attention focuses on three events crucial for Ukrainian history in the twentieth
century: the 1917–1921 Ukrainian Revolution, Holodomor and the Second World War. The author highlights the
change in the ideological connotation and cultural representations of Soviet “places of memory” during almost thirty
years of Ukrainian independence.
The former January Uprising Street, which today consists of two streets – Ivan Mazepa and Lavrska – would for
a long period of time signify the key events of Soviet history: October Revolution Civil war and World War II. The
Park of Eternal Glory and Memorial complex “Ukrainian State Museum of the History of the Great Patriotic War
of 1941–1945” (now known as the National museum of the history of Ukraine in the Second World War) built into
the historical space pf the ancient Kyiv had to propagate the main Soviet historical event. After Ukraine gained
independence the space along the former January Upraising Street has transformed greatly. The public space has
been affected by the rediscovery of forgotten and erased events.
Key words: memory places, cultural space, January Uprising, UNR, Ukrainian revolution, Holodomor, World War II.

18 июня 2020 г., накануне 79-й годовщины начала немецко-советской войны, Владимир Путин опубликовал свою программную статью «75 лет Великой Победы: общая ответственность перед историей и будущим». Просветительский общественный проект «Likбез. Исторический фронт» хотел бы позиционировать профессиональное мнение украинских историков по отношению к официальным российским интерпретациям событий Второй мировой войны и обратить внимание на проблему инструментализации истории.  «Likбез» как неформальное сообщество отнюдь не претендует на «монополизацию» оценок от имени всех украинских коллег. Мы лишь проанализировали основные тезисы статьи российского президента.

SOVIETIC vs NAȚIONALIST: OPOZIȚIA DISCURSURILOR ȘI PRACTICILOR DIN UCRAINA POST-SOVIETICĂ Articolul se concentrează pe confruntarea dintre discursurile sovietice și naționaliste din Ucraina post-sovietică. Autorul ilustrează modul în care această confruntare este folosită de diferite persoane politice atât în interiorul, cât și în afara Ucrainei pentru a-și atinge scopurile. O atenție deosebită se acordă problemei privind identitatea națională în Ucraina, precum și rolului Euromaidan-ului în reabilitarea discursului naționalist reprimat al OUN-UPA. În concluzie se afirmă că identitățile regionale puternice din Ucraina nu pot fi o problemă pentru integritatea statului, deși iresponsa-bilitatea elitelor ucrainene a permis Rusiei să folosească criza pentru a declanșa un adevărat conflict. Cuvinte-cheie: sovietic, naționalist, Euromaidan, identitate națională, memorie politică, OUN-UPA, discurs, practică, Ucraina. SOVIET vs NATIONALIST: OPPOSITION OF SPEECHES AND PRACTICES IN POST-SOVIET UKRAINE The article focuses on the confrontation of Soviet and nationalistic discourses in post-Soviet Ukraine. The author illustrates how this confrontation is used by different political players inside and outside of Ukraine to achieve their goals. A special attention is paid to the problem of Ukrainian national identity as well as the role of Euromaidan in rehabilitating of repressed nationalistic discourse of OUN-UPA. Among the conclusion is that powerful regional identities in Ukraine can " t be a problem for state integrity of Ukraine, though irresponsible position of Ukrainian elites allowed Russia to use the crisis for inspiration of real conflict. История, память и политика формируют матрицу, в рамках которой происходит конструирование коллективной памяти с целью создания поля национальной идентичности. Инструментализация исторического знания для решения внутренних и внешних политических задач давно стала нормой на постсоветском пространстве. Данная практика достигла своего пика во время Евромайдана и российской интервенции в Украину. Развернутая российскими СМИ информационная война активно эксплуати-рует старые советские пропагандистские штампы времен второй мировой войны, где советское про-тивопоставляется националистическому. Украинцев называют «фашистами», а украинские войска – «карателями». На танках террористических группировок ДНР и ЛНР часто присутствуют такие надписи: «За Донбасс!», «На Киев!», «На Львов!» [1]. 24 августа 2014 г., в День Независимости Украины, тер-рористы устроили в Донецке парад с участием украинских военнопленных [2], который отсылает нас к маршу немецких военнопленных в Москве 17 июля 1944 г. [3] Попытаемся разобраться, как и почему возникло данное противостояние, как изменилась ситуация после Евромайдана и каковы перспективы выхода из создавшегося конфликта. После провозглашения в 1991 г. независимости Украины, главная линия конфликта коллективной памяти имела как политическое (советское vs националистическое), так и географическое (восток vs запад) измерение. Наличие сильных, а иногда и полярных региональных идентичностей давало повод многочисленным экспертам неоднократно заявлять о неизбежности дезинтеграции Украины. Центральной темой этих дискуссий было украинское национально-освободительное движение националистического толка, представленное Организацией Украинских Националистов (ОУН) и ее

Стаття присвячена історичній політиці Російської Федерації та її впливу на території південно-східної України та АР Крим. Авторка окреслила коли і за яких умов виникла концепція «русского мира», наскільки вона користується підтримкою в російському суспільстві, як просувалася експансія «русского мира» на території південно-східної Україні та в Криму і що забезпечило успіх цієї стратегії в зазначених регіонах.

14 лютого 2017 р. у Державній Думі Російської Федерації відбулися парламентські слухання «Патріотичне виховання громадян Росії: Безсмертний полк». Захід був організований Комітетом Держдуми з освіти і науки спільно з Комітетом оборони та Комітетом з праці, соціальної політики і справ ветеранів. Парламентські слухання «Патріотичне виховання громадян Росії: Безсмертний полк» Під час слухань співголова руху (чиє ім'я так і не було названим в чисельних прес-релізах!) «Безсмертний полк Росії» виступив з доповіддю на тему «Документальна основа Народного проекту «Встановлення долі зниклих безвісти захисників Вітчизни». Вона містила дослідження про зменшення населення СРСР в 1941– 1945 рр. У доповіді стверджувалося, що, відповідно до нових даних розсекречених Міністерством оборони РФ, втрати СРСР у «Великій вітчизняній війні» становлять не 27 млн. осіб, як вважалося раніше, а 41 млн. 979 тис. осіб. З них на долі військовослужбовців Червоної Армії на ВМФ СРСР припадає понад 19 млн., а близько 23 млн. становлять втрати цивільного населення Радянського Союзу. Загалом же, як стверджується в доповіді, за роки радянсько-німецької війни населення СРСР зменшилося на 52 млн. 821 тис. осіб. Таким чином прямі безповоротні втрати населення СРСР в Другій світовій війні становлять 42 млн., а загальні – майже 53 млн. Як стверджується у доповіді, повний текст якої так і не вдалося відшукати на просторах інтернету, 10 млн. 833 тис. (в тому числі 5 млн. 760 тис. дітей у віці до чотирьох років) – це смертність спричинена природними причинами. Великий скепсис, на фоні озвучених цифр, викликає формулювання: «Наведені данні підтверджені великою кількістю оригінальних документів, авторитетних публікацій і свідчень.». Відповідь на головне питання чого в цій цифрі більше політики чи науки виглядає риторично. Зазвичай такі сенсаційні, з наукової точки зору, факти озвучують науковці, які виносять на суд професійної спільноти джерела та методику своїх підрахунків. Тут ми маємо типову політичну акцію з формулою «вчені стверджують». Озвучені в докладі цифри зовсім не нові. Вони були відомі раніше і фахівці з історії Другої світової війни добре їх знають.

23 лютого 2017 року  стартувала світова прем'єра фільму «Гіркі жнива». Стрічка знята канадським режисером українського походження Джорджем Менделюком, чия родинна історія перегукується з головною сюжетною лінією фільму. Авторами сценарію виступив сам Менделюк та Річард Бачинський-Гувер. У якості консультантів були запрошені вже нині покійний Орест Субтельний та директор Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine) Людмила Гриневич, яка приєдналася наприкінці проекту. Бюджет стрічки склав астрономічну для фільму побудованому на українській тематиці суму у 20 млн доларів. Продюсував стрічку Ян Ігнатович. Фільм має просвітницьку мету – розповісти світу про Голодомор. «Гіркі жнива» планують показати в 45 країнах світу. Автори хотіли б презентувати фільм і в Росії, але наразі жоден російський дистриб'ютор не висловив офіційного зацікавлення .

У фокусі дослідження процес перенесення літературної дискусії 1920-х рр. з суто професійної в політичну площину. Спираючись на постколоніальну методологію, авторка доводить, що постання проблеми національної ідентичності стало закономірним наслідком антиколоніального спрямування революції 1917 р. Спроба більшовиків поставити цей процес під контроль провалилась в наслідок конфлікту між задекларованими ними цілями і реальною політикою.

Cтаття присвячена аналізу сучасного стану досліджень історії української художньої інтелігенції 1920-х років в незалежній Україні. Авторrf проаналізувала історіографічний контекст на тлі якого відбувалося становлення даного напряму та окреслила подальші перспективи дослідження.

Створений радянською пропагандою образ «бандерівців» нівелював визвольну та антиколоніальну складову діяльності ОУН і УПА. Виступ українців на захист свого європейського вибору актуалізували антиколоніальний дискурс націоналістичного руху, що знайшов своє відображення у поборюванні «радянськості» як певної форми менталітету. Символічним актом цього став феномен «ленінопаду».

Стаття присвячена аналізу сучасного соціокультурного контексту української історіографії. В центрі дослідження конфлікт пам’яті про Другу світову війну та місце історії ОУН і УПА в цьому конфлікті. Окреслено останні тенденції європейської та пострадянської політики пам’яті про Другу світову війну.

У книзі здійснено комплексний аналіз північноамериканської історіографії діяльності ОУН і УПА. Досліджено політико-ідеологічний та інтелектуальний контекст історіографії США та Канади другої половини ХХ ст. Розглянуто як сам процес становлення північноамериканської історіографії проблеми ОУН-УПА, так і ті чинники, що впливали на актуальність дослідження української проблематики в США та Канаді на різних історичних етапах. Здійснено всебічний аналіз дослідження ключових проблем історії ОУН і УПА в північноамериканській історіографії. Виходячи з методологічних підходів, дослідницьких технік та світоглядних позицій було виокремлено три групи північноамериканських дослідників: емігрантську, діаспорну та американську. На основі аналізу широкого кола наукової літератури визначено динаміку розвитку досліджень як в середині окремих груп північноамериканських дослідників, так і на рівні взаємодії одної з одною та з іншими етнічними спільнотами Північної Америки, як-то: єврейською і польською, з якими українці мали досить складні стосунки. Визначено характерні риси націоналістичного наративу створеного емігрантськими партійними істориками та діаспорного «мартирологічного» наративу. Виявлено тенденцію до збільшення цікавості до проблеми ОУН-УПА з боку молодого покоління американських дослідників.