Oleksii Yas' / Олексій Ясь

Висвітлюється динамічний і мозаїчний діапазон уявлень українських інтелектуалів щодо гаданого майбутнього у багатоманітних контекстах і трансформаціях українства протягом ХХ – початку ХХІ ст. Акцентується увага на впливах поколіннєвих метаморфоз і варіативних «просторів досвіду» як на загальний горизонт очікуваної прийдешності, так і на візії українських діячів. Розглядається формування, становлення, еволюція, або, навпаки, суцільне переформатування уявлень українських мислителів під час революцій і воєнних катастроф стосовно імовірної будучини. Окреслюються найголовніші вектори та проекції, пов’язані з циркуляцією уявлень про українську ідею чи загальнонаціональний ідеал, притаманні «діючим» генераціям інтелектуалів того чи іншого періоду. На основі компаративних запитів у розрізі «вічних питань» суспільного буття показуються й аналізуються уявні перспективи майбутнього українства, зокрема становища українського соціуму, ролі національної аристократії / еліти, місця України на мапі світоустрою, війни та миру та ін.

У книзі представлено науково-популярну біографію славнозвісного історика Миколи Івановича Костомарова (1817–1885). Колоритна життєва історія знакового інтелектуала-романтика XIX ст. сповнена драматичних і контрастних поворотів долі. Незаконнонароджений, син поміщика і його кріпачки. Автор магістерської дисертації, спаленої за наказом імперського міністерства. Один із засновників Кирило-Мефодіївського братства. В’язень Олексіївського равеліну Петропавловської фортеці, політичний засланець у Саратові. Герой незвичайної любовної історії з колишньою ученицею Аліною Крагельською. Блискучий професор столичного університету. Пристрасний театрал, чудовий комунікатор і водночас безпорадний дивак-оригінал у повсякденному житті. Історик-художник, творець історичних праць, які читаються як захопливі романи. Безжальний руйнівник російського пантеону історичних героїв. Незабутній речник українства XIX ст. і фундатор його культурно-просвітницької програми. Багатоликість образів М. Костомарова, розмаїття його життєвих ролей вражають, зачаровують і бентежать уяву і до сьогодні.
Для широкого читацького загалу.

Висвітлюється передісторія Інституту (1930–1936), а також різні періоди інституціональної історії установи, зокрема передвоєнної доби (1936–1941), воєнного та повоєнного часу (1941–1947), епохи пізнього сталінізму і початків післясталінської лібералізації (1947–1955), часів «запізнілої відлиги» у радянській Україні (1956–1972), доби суспільної стагнації або т. зв. «розвинутого соціалізму», метафорично названою «ерою колективних багатотомників» (1972–1986). Розглядається низка сюжетів з інтелектуальної історії Інституту, зокрема підготовка й апробація ряду найголовніших наукових праць і текстів — колективних і персональних, у т. ч. тих, які так і залишилися на стадіях виношування та планування. Аналізується планування, підготовка та причини згортання незавершених / нереалізованих проектів, як-от серійних «Нарисів з історії України» (1937–1947), чотиритомного вузівського курсу «Історія України» (1935–1936, 1940–1946), «Короткого курсу історії України» (1946–1949) та ін. Пропонується низка просопографічних портретів-зрізів Інституту за 1939, 1949, 1961, 1969 та 1979 рр., які подаються у  компаративному зіставленні. Наводиться інформація про структурні реорганізації Інституту 1950, 1963, 1973 та 1978 рр.

РЕЗЮМЕ

У монографії розглянуто тексти та дослідницькі практики визначних представників українського історіописання ХІХ — 80-х років ХХ ст. у світлі культурних епох і стилів мислення. З перспективи пізньопросвітницького історіописання та раннього романтизму проаналізовано багатотомні історії Дмитра Бантиша-Каменського  і Миколи Маркевича, в т. ч. їх сприйняття у культурному просторі імперії Романо-
вих. У руслі романтичної парадигми представлено численні та розмаїті тексти Михайла Максимовича, Миколи Костомарова і Пантелеймона Куліша, зокрема визначена їх роль у професіоналізації українського історіописання. Окреслено стильові сполучення й інструментальні вподобання у студіях Володимира Антоновича та Михайла Драгоманова у контексті поширення «першого» позитивізму. Розібрано дослідницькі стратегії «критичного» позитивізму, соціологізації та віталізму у монументальному проекті «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Висвітлено неоромантичні візії української історії у працях В’ячеслава Липинського та Степана Томашівського. Показано змагання різних підходів з обсягу «масової» історії в українській історіографії 1920-х років, зокрема розглянуто концепцію «генетичної соціології» Михайла Грушевського, теорію «єдиного процесу» Михайла Слабченка, конструкцію «господарської автономії» України Олександра Оглоблина та спробу більшовицько-марксистської соціологізації історії Матвія Яворського. Подано огляд текстів Бориса Крупницького й Олександра Оглоблина, зокрема простежено відображення викликів повоєнної соціогуманітаристики та старих інтелектуальних порахунків українського історіописання в їх роботах еміграційного періоду. Проаналізовано рецепцію концептуальних пропозицій західної соціогуманітаристики у переддень «антропологічного повороту» у текстах Бориса Крупницького. Розглянуто студії Федора Шевченка та Олени Компан як представників реформістського (нонконформістського) напряму в українській радянській історіографії. У книзі показано, що методологічні та культурні трансформації суттєво не змінили ідею територіальної минувшини на обох берегах Дніпра як єдиної історії України від ранніх часів.

SUMMARY

This monograph examines the texts and research practices of leading 19th and 20th century Ukrainian historians and the reception of their work. It includes the multi-volume histories of the late-enlightenment and early-Romantic historians Dmytro Bantysh-Kamensky, Mykola Markevych, Mykhailo Maksymovych, Mykola Kostomarov, Panteleimon Kulish, the early positivists Volodymyr Antonovych and Mykhailo Drahomanov, Mykhailo Hrushevs’ky’s “critical positivist” sociology, and, the neo-romantics Viacheslav Lypyns’ky and Stefan Tomashivs’ky. It then covers Hrushevs’ky’s work in Soviet Ukraine and the work of Ukrainian historians Mykhailo Slabchenko, Oleksander Ohloblyn and Matviy Yavors’ky. The impact of western European sociology and anthropology is traced in Borys Krypnytsky’s post-war publications. Finally the book reviews the 1960s Soviet Ukrainian “reformist” writings of Fedir Shevchenko and Olena Kompan. The book seeks to demonstrate that changes in methodologies and broader cultural currents did not appreciably change the idea that the history of the territories on both sides of the Dnieper constituted a single continuous Ukrainian history from earliest times.

РЕЗЮМЕ

У монографії розглянуто тексти та дослідницькі практики визначних представників українського історіописання ХІХ — 80-х років ХХ ст. у світлі культурних епох і стилів мислення. З перспективи пізньопросвітницького історіописання та раннього романтизму проаналізовано багатотомні історії Дмитра Бантиша-Каменського  і Миколи Маркевича, в т. ч. їх сприйняття у культурному просторі імперії Романо-
вих. У руслі романтичної парадигми представлено численні та розмаїті тексти Михайла Максимовича, Миколи Костомарова і Пантелеймона Куліша, зокрема визначена їх роль у професіоналізації українського історіописання. Окреслено стильові сполучення й інструментальні вподобання у студіях Володимира Антоновича та Михайла Драгоманова у контексті поширення «першого» позитивізму. Розібрано дослідницькі стратегії «критичного» позитивізму, соціологізації та віталізму у монументальному проекті «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Висвітлено неоромантичні візії української історії у працях В’ячеслава Липинського та Степана Томашівського. Показано змагання різних підходів з обсягу «масової» історії в українській історіографії 1920-х років, зокрема розглянуто концепцію «генетичної соціології» Михайла Грушевського, теорію «єдиного процесу» Михайла Слабченка, конструкцію «господарської автономії» України Олександра Оглоблина та спробу більшовицько-марксистської соціологізації історії Матвія Яворського. Подано огляд текстів Бориса Крупницького й Олександра Оглоблина, зокрема простежено відображення викликів повоєнної соціогуманітаристики та старих інтелектуальних порахунків українського історіописання в їх роботах еміграційного періоду. Проаналізовано рецепцію концептуальних пропозицій західної соціогуманітаристики у переддень «антропологічного повороту» у текстах Бориса Крупницького. Розглянуто студії Федора Шевченка та Олени Компан як представників реформістського (нонконформістського) напряму в українській радянській історіографії. У книзі показано, що методологічні та культурні трансформації суттєво не змінили ідею територіальної минувшини на обох берегах Дніпра як єдиної історії України від ранніх часів.

SUMMARY

This monograph examines the texts and research practices of leading 19th and 20th century Ukrainian historians and the reception of their work. It includes the multi-volume histories of the late-enlightenment and early-Romantic historians Dmytro Bantysh-Kamensky, Mykola Markevych, Mykhailo Maksymovych, Mykola Kostomarov, Panteleimon Kulish, the early positivists Volodymyr Antonovych and Mykhailo Drahomanov, Mykhailo Hrushevs’ky’s “critical positivist” sociology, and, the neo-romantics Viacheslav Lypyns’ky and Stefan Tomashivs’ky. It then covers Hrushevs’ky’s work in Soviet Ukraine and the work of Ukrainian historians Mykhailo Slabchenko, Oleksander Ohloblyn and Matviy Yavors’ky. The impact of western European sociology and anthropology is traced in Borys Krypnytsky’s post-war publications. Finally the book reviews the 1960s Soviet Ukrainian “reformist” writings of Fedir Shevchenko and Olena Kompan. The book seeks to demonstrate that changes in methodologies and broader cultural currents did not appreciably change the idea that the history of the territories on both sides of the Dnieper constituted a single continuous Ukrainian history from earliest times.

Книга містить популярний стислий виклад багатовікової історії буття грецької діаспори на українських теренах, висвітлено визначний внесок представників грецьких громад у політичне, господарське та культурне життя України.
Для широкого читацького загалу.

У виданні в концентрованій формі відтворено основні віхи української історії. У більш ніж тисячолітній ретроспективі показано історичні шляхи українського народу до національнодержавної самостійності і суверенітету. Засобами візуального відтворення висвітлено найголовніші події та процеси української історії, представлено визначних історичних особистостей, відомих діячів науки, освіти і культури. Ілюстративна реконструкція спирається на документальні матеріали, а також на художню інтерпретацію національної історії, відображену в українському мистецтві. Репродукуються як добре знані, так і маловідомі ілюстративні матеріали, частина яких друкується вперше.

Довідник  містить  понад  1000  статей,  в  яких  висвітлено  основні  віхи творчого та життєвого шляху визначного вітчизняного історика, письменника,  етнографа  і  фольклориста,  українського громадсько-політичного діяча XIX ст.  М.  Костомарова. Тут розглянуто твори вченого, періодичні та неперіодичні видання,  в яких він публікував свої студії, найважливіші населені  пункти,  місцевості та регіони,  пов’язані  з біографією науковця,  окреслено  сфери і напрями його діяльності. Подано інформацію про відомих дослідників життя і творчості видатного діяча та їхній внесок у костомаровознавство.  Видання містить також наукову термінологію та понятійний апарат.
Для науковців,  викладачів вищих навчальних закладів,  аспірантів, студентів, усіх, хто цікавиться історією та літературою.

У виданні в концентрованій формі відтворено основні віхи української історії. У більш ніж тисячолітній ретроспективі показано історичні шляхи українського народу до національної  державної самостійності і суверенітету. Засобами візуального відтворення висвітлено найголовніші події та процеси української історії, представлено визначних історичних особистостей, відомих діячів науки, освіти і культури. Ілюстративна реконструкція спирається на документальні матеріали, а також на художню інтерпретацію національної історії, відображену в українському мистецтві. Репродукуються як добре знані, так і маловідомі ілюстративні матеріали, частина яких друкується вперше.

У виданні, присвяченому десятиліттю Незалежності України, в концентрованій формі відтворено основні віхи української історії. У більш ніж тисячолітній ретроспективі показано історичні шляхи українського народу до національної  державної самостійності і суверенітету. Засобами візуального відтворення висвітлено найголовніші події та процеси української історії, представлено визначних історичних особистостей, відомих діячів науки, освіти і культури. Ілюстративна реконструкція спирається на документальні матеріали, а також на художню інтерпретацію національної історії, відображену в українському мистецтві. Репродукуються як добре знані, так і маловідомі ілюстративні матеріали, частина яких друкується вперше.

Наукова праця присвячена історії синів Еллади на території сучасної України від часу їх появи до сьогодення. Розкриваються основні проблеми грецької еміграції впродовж різних історичних періодів, роль античної спадщини та візантійського впливу на український історичний процес, висвітлюється діяльність грецьких громад. Подано відомості про грецькі аристократичні роди в Україні та про видатних українських греків. Вміщено великий комплекс документів і матеріалів, ґрунтовну бібліографію, ілюстрації, карти. Для науковців, викладачів, студентів, усіх шанувальників грецької
та української історії.
SUMMARY

“Greeks on Ukrainian lands” is a scientific work covering the period of time from the emergence of Greeks on the territory of present-day Ukraine until today. Presented here is the history of ancient Greek cities on the North Black Sea coast during ancient times, as well as the Byzantine influence on old Rus-Ukraine lands and Crimea, and the role the Greek communities played defending the orthodox religion and in the flourishing of farming in medieval Ukraine. Discussed here is the ethnic history of the Tavria Christians (the Greeks) in the principality of Feodoro and the Genoese colonies as well as the Crimean khanate. Described here is the participation of Greek immigrants in the colonization of south-Ukrainian lands, their participation in the Russian-Turkish wars of the 18th and 19th cents, and in the international Black Sea trade at the end of 19th and beginning of 20th cent. Analyzed
were the basic adaptation models of Greek settlers in the Russian empire. Here one can find the history of Ukrainian Greeks during the Soviet times, particularly during the period of “deportation of the nations” as well as the Greek renaissance in independent Ukraine. Included are sketches of outstanding aristocratic Greek families
and biographies of eminent Greeks. Extensive research materials gave birth to the history of Greek national regions in Ukraine during the 1920’s and the present Ukrainian-Greek relations. Fully illustrated, the book’s scientific value was accomplished by its scientific and research apparatus plus a bibliography and schematic maps.

АНОТАЦІЯ
Ясь О. В. Українські історики у світлі культурних епох і стилів мислення початку ХІХ – 80-х років ХХ ст. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – Інститут історії України НАН України. – Київ, 2014.
У дисертації розглянуто тексти та дослідницькі практики знаних представників українського історіописання початку ХІХ – 80-х рр. ХХ ст. у світлі культурних епох і стилів мислення. Із перспективи пізньопросвітницької історіографії та раннього романтизму проаналізовано багатотомні історії Д. Бантиша-Каменського й М. Маркевича, зокрема їх сприйняття в культурному просторі імперії Романових. У руслі романтичної парадигми представлено численні та розмаїті тексти М. Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша, визначено їх роль у професіоналізації українського історіописання. У контексті поширення «першого» позитивізму окреслено стильові сполучення й інструментальні вподобання у студіях В. Антоновича та М. Драгоманова. Проаналізовано дослідницькі стратегії «критичного» позитивізму, соціологізації, віталізму (філософії життя) в монументальному проекті «Історії України-Руси» М. Грушевського. Висвітлено неоромантичні візії української минувшини у працях В. Липинського та С. Томашівського. Показано змагання різних підходів у світлі «масової» історії в українській історіографії 1920-х рр., зокрема розглянуто концепцію «генетичної соціології» М. Грушевського, теорію «єдиного процесу» М. Слабченка, конструкцію «господарської автономії» України О. Оглоблина та спробу більшовицько-марксистської соціологізації історії М. Яворського. Подано огляд текстів Б. Крупницького й О. Оглоблина, а саме простежено відображення викликів повоєнної соціогуманітаристики та старих інтелектуальних порахунків українського історіописання в їхніх працях еміграційного періоду. Проаналізовано рецепцію концептуальних пропозицій західної соціогуманітаристики в переддень «антропологічного повороту» в текстах Б. Крупницького. Розглянуто студії Ф. Шевченка та О. Компан як представників реформістського (нонконформістського) напряму в українській радянській історіографії.
Ключові слова: культурна епоха, стиль мислення, українська історіографія, пізнє просвітництво, романтизм, позитивізм, неоромантизм, соціологізація історії, «антропологічний поворот».


ANNOTATION
Yas’ O. V. Ukrainian Historians in the Perspective of Cultural Eras and Styles of Thinking of the Early 19th – 80s’ of the 20th Century. – Manuscript.
The dissertation is presented for a doctor’s academic degree in historical sciences by the specialty 07.00.06 – Historiography, source study and special historical disciplines. – Institute of History of Ukraine, National Academy of Sciences of Ukraine. – Kyiv, 2014.
The thesis deals with texts and research practices of the prominent representatives of Ukrainian historiography recording of the 19th to the 80s’ of the 20th century in the perspective of cultural eras and thought styles. From the standpoint of the Late Enlightenment history recording and early Romanticism, the multi-volume history by D. Bantysh-Kamensky and M. Markevych, including their perception of the cultural space of the Romanov Empire, were analyzed. The numerous and diverse texts of M. Maksymovych, M. Kostomarov and P. Kulish are presented within the romantic paradigm, in particular, their role in the professionalization of the Ukrainian history recording was defined. The communication style and instrumental preferences in the studies of V. Antonovych and M. Drahomanov were outlined in the context of distribution of the "first" positivism. The research strategies of the "critical" positivism, sociologization and vitalism (philosophy of life) were studied in a monumental project of the "History of Ukraine-Rus" by M. Hrushevs’kyi. The neo-romantic visions of Ukrainian history were illuminated in the writings of V. Lypyns’kyi and S. Tomashivs’kyi. The competition of different approaches in the "mass" history of Ukrainian historiography of the 1920s’ was shown, in particular the concept of the "genetic sociology" of M. Hrushevs’kyi, the theory of the "single process" of M. Slabchenko, the design of "economic autonomy" of Ukraine by O. Ohloblyn and the attempt of the Bolshevik-Marxist history sociologization by M. Yavors’kyi. The review of B. Krupnyts’kyi’s and O. Ohloblyn’s texts is provided, including the reflection of the post-war challenges of social humanism and old intellectual settle scores of the Ukrainian historiography recording is traced in their works written during the exile period. The reception of conceptual proposals of the Western social humanism is analyzed on the eve of "anthropological turn" in the texts of B. Krupnyts’kyi. The studies of F. Shevchenko and O. Kompan as the representatives of the reformist (non-conformist) movement in the Ukrainian Soviet historiography were reviewed.
Keywords: cultural epoch, thought style, Ukrainian historiography, Late Enlightenment, romanticism, positivism, neoromanticism, sociologization of history, "anthropological turn".

АНОТАЦІЇ

Ясь О.В. Державницька традиція в українській зарубіжній історичній науці 1945-1991 рр. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Інститут історії України НАН України. - Київ,2000.
В дисертації розглядається комплекс проблем пов'язаних з інтерпретацією ролі державницької традиції (інтелектуальний спадок, історики як його носії, передумови та середовище, в якому поширювалися та реалізувалися національно-державницькі ідеї) в українській зарубіжній історичній науці 1945-1991 рр.
Розглянуто основні характеристики інтелектуальної спадщини істориків державницького напряму першої третини ХХ cт. Висвітлені та інтерпретовані найважливіші чинники, які зумовили еволюцію наукових поглядів дослідників, репрезентантів української зарубіжної історичної науки стосовно спадщини істориків-державників. Показано вплив західного соціокультурного та інтелектуального середовища на науковий процес, зокрема на організацію дослідницької праці.
Проаналізовано специфіку та особливості наукової діяльності чотирьох генерацій українських учених у діаспорі. Подано порівняльний аналіз діяльності різних поколінь дослідників у науковому процесі. Узагальнено та систематизовано біобібліографічні матеріали (регіональний розподіл за місцем народження, освіта, соціальний статус, належність до певної генерації, фахова спеціалізація) 193 істориків та дослідників суспільно-політичних і гуманітарних дисциплін.
Ключові слова: традиція, інтелектуальна спадщина, українська зарубіжна історіографія, державницький напрям, діаспора.

Ясь А.В. Государственная традиция в украинской зарубежной исторической науке 1945-1991 гг. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по-специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Институт истории Украины НАН Украины. - Киев,2000.
В диссертации рассматривается комплекс проблем связанных с интерпретацией роли государственной традиции (интеллектуальное наследие, историки как его носители, предпосылки и среда, в которых распространялись и реализовывались национально-государственные идеи) в украинской зарубежной историографии 1945-1991 гг.
Рассмотрены основные характеристики интеллектуального наследия представителей государственного направления  первой трети ХХ ст.  Выделены  важнейшие концептуальные подходы историков-государственников (контрастная интерпретация различных факторов исторического процесса относительно создания, функционирования и разрушения государств, представленная в форме дихотомического противопоставления: народ – аристократия, эгалитаризм – элитаризм, Восток - Запад, Север - Юг,  православная - католическая культура; западная культурно-историческая ориентация, скептическая и релятивистская философия истории, историческая цикличность, морально-этическое или религиозное истолкование идеи прогресса в истории).
Освещены и интерпретированы главнейшие факторы, которые обусловили эволюцию научных взглядов исследователей, представителей украинской зарубежной исторической науки, относительно наследия историков-государственников.  Показано влияние западной социокультурной и интеллектуальной среды на научный процесс, в частности на организацию исследовательского труда. Отмечено, что интеллектуальная атмосфера второй половины 40-х – начала 50-х годов ХХ в. напоминала познавательную ситуацию, которая сложилась в начале 20-х годов, в особенности в распространении скептических и релятивистских подходов в интерпретации мировой и национальной истории.
Подчеркнуто, что дихотомическое противопоставление, характерное для трудов историков междувоенного периода (20-30-е годы), в работах 40-50-х годов  сосуществовало с идеей  соединения нескольких подходов (национальный и социальный факторы, эволюционная и циклическая теории, хронологическо-процессуальное и культурно-цивилизационное деление, западные и восточные культурные элементы).  Рассмотрена эволюция идеи преемственности государственной традиции в украинской зарубежной историографии. Показано, что в 60-70-е годы  она трансформировалась в  идею прерывистости украинской истории, для обозначения которой в трудах историков с диаспоры использовались термины “неполная” или “незавершенная”  нация.
Проанализированы специфика и особенности научной деятельности четырех поколений украинских историков в диаспоре. Проведен сравнительный анализ деятельности различных поколений ученых  в научном процессе. Обобщены и систематизированы биобиблиографические материалы (региональное распределение по месту рождения, образование, социальный статус, принадлежность к определенному поколению, профессиональная специализация) 193 историков и исследователей общественно-политических и гуманитарных дисциплин. Показано, что существование  различных поколений ученых в украинской зарубежной исторической науке способствовало возникновению нескольких типов исследовательских организаций: а/  обществ со старыми традициями и  с преимущественной ориентацией  на потребности эмиграции; б/ американско-украинских учреждений с  ориентацией на западный научный мир; в/ научных ассоциаций, объединяющих ученых всех поколений; г/  исследовательских институтов с региональной или другой ведущей проблематикой.
  Ключевые слова: традиция, интеллектуальное наследие, украинская зарубежная историография, государственное направление, диаспора.

Yas'O.V. State tradition in Ukrainian foreign historical science of  1945-1991. - Manuscript.
Thesis for conferment of academic degree of candidate of historical sciences in specialization 07.00.06 - Historiography, Sources Study and special historical disciplines. - Institute of History of Ukraine at Academy of Science of Ukraine. - Kyiv,2000.
Complex of problems related to interpretation of role of state tradition (intellectual heritage, historians as its bearers, preconditions and media, in which national and state ideas were spread and implemented) in Ukrainian foreign historiography of 1945-1991, was examined in the thesis.
Main features of intellectual heritage peculiar for historians of state direction of the first third of XX century were described. The most important factors were shown and interpreted, which caused evolution of scientific thoughts of researches, represents of Ukrainian foreign historical science related to heritage of state historians. The influence of western sociocultural and intellectual media as a scientific process on organization of research activity in particular was described. Specificity and peculiarities of research activity of four generations of Ukrainians historians in Diaspora were analyzed. Comparative analysis of activity of different generations in scientific process was given. Biobibliographic material (regional distribution according to place of birth, education, social status, pertaining to a certain generation, majoring specialization) of 193 historians and researches of social-political and humanitarian disciplines were generalized and systemized..
Key words: tradition, intellectual heritage, Ukrainian foreign historiography, state direction, Diaspora.

Висвітлюється просторово-регіональна сегментація культурних теренів української історіографії протягом ХХ – початку ХХІ ст. Розглядається формування інституціональної мережі й осередків української історичної науки зокрема та соціогуманітаристики загалом протягом 1920-х рр., їх руйнація та згортання впродовж 1930-х рр., трансформації у воєнний і післявоєнний періоди, за доби хрущовської лібералізації, стагнації за часів маланчуківщини або т.зв. «застою», розвалу республіканського культурного простору у процесі горбачовської «перебудови». Аналізуються новітні інституціональні метаморфози та провідні пізнавальні тенденції української історіографії
пострадянської доби, спричинені як подоланням радянської спадщини, так і пошуком відповідей і стратегій на злободенні виклики, проблеми, запити та суперечності сучасного науково-пізнавального процесу. На основі матеріалів, узагальнень і висновків монографічної студії «Культурний простір української історіографії у світлі радянізації та соціокультурних трансформацій
ХХ – початку ХХІ ст.» (К., 2020) сформульовано низку практичних рекомендацій, які можуть бути використані у царині політики знання, а також у сфері освітніх, просвітницьких, науково-популярних, медійних, комунікативних та інших практик.

Висвітлюються візії та проекції українських інтелектуалів щодо гаданої прийдешності. Показуються дисциплінарні сфери, предметні області, інструментальні можливості й пізнавальні ліміти для застосування концепцій генерацій з обсягу студіювання різних пластів поколіннєвих уявлень. Розглядаються суспільні ідеали,
бачення та сприймання низки генерацій українських інтелектуалів у світлі великих темпоральних сегментів - дореволюційного, міжвоєнного, біполярного та пострадянського. Аналізуються пізнавальні, світоглядно-культурні й емоційно-психологічні орієнтири «діючих» генерацій у відмінних темпоральних перспективах. Пропонується прикладна типологія візій українських інтелектуалів стосовно уявної будучини. На основі матеріалів, узагальнень і висновків монографічної студії «Суспільні ідеали та уявні проекції українського майбутнього у репрезентації "діючих" генерацій інтелектуалів ХХ - початку ХХІ ст.» (К., 2019) сформульовано низку практичних рекомендацій, які можуть бути використані у сфері політики знання, освітніх, просвітницьких, науково-популярних, медійних, комунікативних та інших практик.

У статті висвітлюються стильові та жанрові риси творчості Василя Стефаника, які потрапили в епіцентр історіографічної й культурної рецепції. Розглянуто основні тенденції та метаморфози, що спричинили кардинальні зміни його сприйняття в українській думці. Проаналізовано причини використання творів В. Стефаника у політичних концептуалізаціях та ідеологічних кампаніях. Обстоюється теза, що кардинальна зміна рецепції пов'язана із загальнолюдськими вимірами творчості В. Стефаника.

Анотація. Мета публікації полягає у порівнянні життєвих історій, інтелектуальних біографій, наукових практик і дослідницьких стратегій двох історикинь одного покоління у світлі їхніх спроб модернізувати український радянський наратив 1960-х – початку 1970-х років. Методологія дослідження
ґрунтується на стратегіях порівняння й типології. Наукова новизна пов’язана зі студіюванням багатоманітних впливів соціокультурного середовища, ідеологічних, політичних і культурних трансформацій післявоєнної доби та лібералізації радянського режиму 1960-х років на горизонт концептуальних пропозицій українських учених, які спеціалізувалися на вивченні т. зв. «історії феодалізму». Акцентується увага на подібності життєвих сценаріїв обох історикинь. Відзначається, що їхня належність до однієї наукової генерації визначалася травматичним і адаптивним досвідом, набутим за часів сталінського режиму, воєнних потрясінь та суперечливої й паліативної десталінізації. Показується паралельне становлення обох історикинь, зокрема роль наближених осіб у цьому процесі. Висвітлюються провідні сюжети та проблеми в їхній науковій творчості, зокрема студії про роль міст і козацтва в історії України XVII–XVIIІ ст. Висновки. Обстоюється думка, що окреслені версії модернізації українського історичного наративу спиралися на відмінні парадигматичні взірці та дослідницькі стратегії. Праці О. Апанович (1919–2000) з історії козацтва як основи українського війська пропонували оновлену проєкцію старого «народницького» дискурсу, передусім були зорієнтовані на суттєве розширення українських сюжетів і проблем у межах республіканського історичного наративу. Студії О. Компан (1916–1986) з історії міст та соціально-економічних відносин, зіставлення українського і західноєвропейського історичних процесів, спроби гуманістичного й національно-культурного прочитання марксизму були скеровані на перегляд звичних меж застосування пануючої теорії суспільно-економічних формацій щодо історії України.
Ключові слова: лібералізація радянського режиму; українська радянська історіографія; республіканський історичний наратив; модернізація наративу; історики-ревізіоністи; історики-нонконформісти; О. Апанович; О. Компан.

Abstract. The purpose of the publication is to compare the life stories, intellectual biographies, scientifi c practices, and research strategies of two women historians of the same generation from the point of view of their attempts to upgrade the Ukrainian Soviet narrative of the 1960s’ and early 1970s’. The research methodology is based on the strategies of comparison and typology. The scientific novelty is related to the study of diverse infl uences of the socio-cultural environment, ideological, political, and cultural transformations of the postwar period and the liberalization of the Soviet regime in the 1960s’ on the horizon of conceptual proposals of Ukrainian scholars specialized in the study of the so-called «history of feudalism». The emphasis is placed on the similarity of life scenarios of both women historians. It is noted that their belonging to the same scientific generation was determined by the traumatic and adaptive experience gained during the Stalinist regime, military upheavals, as well as contradictory and palliative de-Stalinization. The parallel formation of both women historians, in particular the role of persons close to them in this process, is shown. The leading topics and problems in their scientific works are covered, in particular the studies on the role of cities and the Cossacks in the history of Ukraine in the 17th and 18thcenturies. It is argued that the outlined versions of the Ukrainian historical narrative upgrading were based on different paradigmatic patterns and research strategies. Conclusions. Studies by Olena Apanovych (1919–2000) on the history of the Cossacks as the basis of the Ukrainian army offered an updated projection of the old «populist» discourse, and were primarily focused on a significant expansion of Ukrainian plots and problems within the republican historical narrative. Studies by Olena Kompan (1916–1986) of the history of cities and socio-economic relations, comparison of Ukrainian and Western European historical processes, and attempts at a humanistic and nationalcultural reading of Marxism were aimed at revising the customary limits of applying the prevailing theory of socio-economic formations to the history of Ukraine.
Key words: Liberalization of the Soviet regime; Ukrainian Soviet Historiography; Republican Historical Narrative; Upgrading Narrative; Revisionist Historians; Nonconformist Historians; O. Apanovych; O. Kompan.

У листі-дописі О.Єфименко окреслюються кардинальні трансформації українського культурного простору, спричинені революційними метаморфозами 1917–1918 рр. Висвітлюється феномен культурно-просвітницького руху, пов’язаного з масовим поширенням самоосвітніх курсів українознавства. Об-стоюється теза, що українознавство є початковою, недиференційованою та дисциплінарно неоформленою формою соціогуманітарних знань про Україну, в якій поважне місце посідає історія України. Наголошується, що Українська держава 1917–1918 рр. постала як вислід суспільного волевиявлення, а не як продукт еволюційної й органічної поступовості в розрізі позитивістських уяв-лень. Розглядаються специфічні складнощі в репрезентації історії України з державно-політичної та територіально-просторової перспектив, зокрема у царині педагогічних і культурно-освітніх практик. Акцентується увага на тому, що історія України не є одноманітним просторовим тереном, а вирізняється культурною й територіальною багатоманітністю, позаяк історичний процес розгортався у сфері впливів трьох держав («політичних організмів») – Московської Русі, Польщі й Татарського ханства.
Ключові слова: історія України, українська історіографія, українознавство, Єфименко, Українська революція, 1918 р.

In the letter-post by O.Yefimenko outlines the cardinal transformations of the Ukrainian cultural space caused by the revolutionary metamorphoses of 1917–1918. Author lightens up the phenomenon of the cultural-educational movement related with the mass spread of self-education courses of Ukrainian studies. Also, author based the thesis that Ukrainian studies are an original, undifferentiated and disciplined unformed form of the socio-humanitarian knowledge about Ukraine, in which the history of Ukraine occupies a respectable place. In the article noted that the Ukrainian state of 1917–1918 appeared as a result of public willing expression, but not as an evolutionary and organic progression product in the context of positivist representations. Moreover, the article researches the specific difficulties in the history of Ukraine representation from the state-political and territorial-spatial perspectives. In particular, in the field of pedagogical and cultural-educational practices. Author paid the attention that the history of Ukraine is not a monotonous spatial area, but is distinguished by cultural and territorial variety, because the historical process was unfolded in the field of three states ("political organisms") influence – Moscow Rus’, Poland and the Tatar Khanate.
Keywords: history of Ukraine, Ukrainian historiography, Ukrainian studies, Yefymenko, Ukrainian revolution, 1918.

У статті висвітлено передумови та обставини заснування Української Академії наук. Розглянуто основні хронологічні віхи конституювання Академії протягом 1918 р. Проаналізовано створення Комісії для вироблення законопроекту про заснування УАН та головні проблеми в її діяльності. Зіставлено відмінні концепції конструювання академічної спільноти В. Вернадського та М. Грушевського. Відзначено особливу роль міністра М. Василенка, який був ініціатором створення Комісії і забезпечував її урядову
підтримку. Автор обстоює думку, що успіх проекту заснування Академії став можливим завдяки непростому порозумінню між ученими-фундаторами та сприянню гетьмана П. Скоропадського.
Ключові слова: Українська Академія наук, В. Вернадський, М. Василенко, М. Грушевський, П. Скоропадський.
The preconditions and circumstances of the foundation of Ukrainian Academy of Sciences are covered. Major chronological milestones in the construction of the Academy during 1918 are examined. Creation of the Committee for Preparation of the Law for Foundation of the Ukrainian Academy of Sciences and the main problems in its activity are analyzed.
Distinct concepts of academic community design of V. Vernadsky and M. Hrushevsky are compared. The special role of Minister M. Vasylenko who was the initiator of creation of the Committee and provided government support is noted. It is argued that the success of the project of the Academy foundation was made possible by a difficult  understanding between the founding scientists and by the assistance of Hetman P. Skoropadsky.
Keywords: Ukrainian Academy of Sciences, V. Vernadsky, M. Vasylenko, M. Hrushevsky, P. Skoropadsky

У сатиричній фантасмагорії М.Костомарова представлено нещадну критику
нігілістичних, авторитарних та антигуманістичних тенденцій російського
революційного руху 1870-х рр. В алегоричних образах суспільних «тварин» показано
неминучість виродження як тогочасних революційних практик, так
і урядового управління, що іґнорують морально-етичні та гуманістичні засади
людського буття. Притча М.Костомарова репрезентує моралістичне й
гуманістичне переосмислення неґативної рецепції терористичних та авторитарних
практик революціонерів в антинігілістичних романах 1860–1870-х рр.
На відміну від антинігілістичних творів автор формулює, висуває й намагається
відповісти на питання про ймовірний сценарій ближчого суспільного
майбуття після досягнення революційної мрії. Сюжет фантасмагорії постає
як своєрідна предтеча фабули знаної повісті-антиутопії «Скотоферма»
(«Колгосп тварин») англійського письменника Дж.Орвелла – відомого критика
радянського тоталітаризму.
In the satiric phantasmagoria by M.Kostomarov presented the ruthless criticism of
nihilistic, authoritarian and anti-humanistic tendencies of Russian revolutionary
movement of 1870. In the allegorical images of social “animals” author showed the
inevitability
extinction of those times revolutionary practices and also the governmental
control that run counter to moral-ethical and humanistic principles of human life.
M.Kostomarov’s parable represents the moral and humanistic rethinking of the negative
reception of the terroristic and authoritarian practices in the anti-nihilistic novels
in 1860–1870s. Author as opposed to anti-nihilistic works formulates, advances
and tries to answer the question of the most likely outcome of nearest social future after
the revolution dream comes true. The story of phantasmagoria appears as a peculiar
forerunner of the plot of the well-known dystopian novella “Animal Farm” by English
writer George Orwell – the famous critic of the Soviet totalitarianism.

Висвітлюються основні періоди інституціональної та інтелектуальної історії установи у загальному контексті історії української історичної науки ХХ – початку ХХІ ст. Розглядаються перетворення й трансформації образів і концеп¬туалізацій національної минувшини, пов’язані з науковими студіями в акаде¬мічному Інституті історії України.
Ключові слова: Інститут історії України, українська історіографія, інститу-ціональна історія, інтелектуальна історія, історія історичної науки.


This article covers the main periods of institutional and intellectual history of the Institute of History of Ukraine in the main context of the history of knowledge of Ukrainian historical science in 20th – early 21th centuries. Also lightens up the chang¬es and transformations of images and conceptualizations of national past associated with scientific studies in academic institute.
Keywords: Institute of History of Ukraine, Ukrainian historiography, institutional history, intellectual history, history of the historical science.